Середа, 23.01.2019, 09:20
Віртуальна газета"ВІКНА" м.Лохвиця
Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця Віртуальна газета м.Лохвиця
 
Головна сторінка | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гость | RSS
 
Меню сайту
Розділи новин
Україна [226]
Полтавщина [314]
Світ [51]
м.Лохвиця [408]
Різне [58]
Лохвицький р-н. [357]
Міні-чат
500
Головна » 2010 » Березень » 23 » Отаман Гонта (Володимир Гресь)
Отаман Гонта (Володимир Гресь)
19:07
В.Я.РЕВЕГУК
ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ НА ПОЛТАВЩИНІ
Отаман Гонта (Володимир Гресь)

Навесні 1920 року в селі Чорнухах Лохвицького повіту на батьківщині видатного українського філософа Григорія Сковороди склалася підпільна група, яка назвала себе "Українською соціалістичною організацією".

Очолював її Григорій Юрченко, а активними членами були брати Сергій і Володимир Гресі, Володимир Запорожський, Гаврило Ващенко, Федір Полях та інші.
Сергій Гресь ще юнаком брав участь у Першій російській революції, за що був заарештований. По закінченню Харківського землевпорядного училища працював учителем у селі Гільці. З початком першої світової війни був мобілізований на фронт, потрапив до німецького полону, декілька разів тікав з нього і додому повернувся лише в серпні 1918 року.

Молодший брат Сергія Володимир також воював на фронтах першої світової війни і декілька разів був поранений. Перебуваючи в госпіталі, екстерном склав екзамен на звання народного учителя, а після шестимісячного навчання в Чугуївському військовому училищі одержав офіцерське звання. В часи Української революції 1917-1921 років у складі 32-го Сумського полку боровся за свободу і незалежність рідного краю. Після повернення додому, із січня 1920 року працював учителем у селі Мехедівці [1].

Поява підпільної організації в Чорнухах співпала в часі з ліквідацією більшовиками у квітні 1920 року української партії комуністів-боротьбистів. Тому можна передбачити, що її учасники були або чільними боротьбистами, або перебували під впливом її ідеології. Програмні засади "Української соціалістичної організації" базувалися на визнанні радянської влади, як форми політичного устрою України, але збереженні її державної незалежності. Радянську владу вони уявляли як народний соціалізм, а не однопартійну комуністичну диктатуру.

Існування патріотичної української організації, хоч би яку назву вона носила, в умовах більшовицької диктатури було неможливим. Перед її членами постала перспектива: або бути заарештованими, або стати на шлях боротьби з існуючим режимом. Брати Гресі вибрали останній.

Наслідуючи давні козацькі традиції, Володимир взяв собі ім'я відомого українського ватажка гайдамаків 18 століття отамана Гонти і очолив повстанський загін. Причиною повстання, як вказували пізніше його учасники, були грабежі українського селянства російськими продовольчими загонами і зловживання владою з боку місцевої міліції, яка в значній мірі складалася із кримінальних злочинців.

Як і всі інші повстанські загони, загін Гонти складався головним чином із сільської молоді, яка не бажала служити в Червоній армії і брати участь у розв'язаній більшовиками громадянський війні. Радянська влада вважала їх дезертирами. Загін Гонти діяв у Вороньківській, Мокіївській і Чорнухинській волостях Лохвицького повіту.

Невеликими групами повстанці здійснювали нічні напади на радянські установи, міліцейські пости і частини Червоної армії. Особливим об'єктом їх нападів були підрозділи 64-го полку ВНУС, які влітку 1920 року займалися "викачкою" продовольства з Лохвицького повіту.

За рахунок добровольців загін Гонги швидко зріс до 350 чоловік, але погано озброєних і недостатньо навчених військовій справі. З метою звільнення заарештованих українських патріотів, Гонта планував здійснити напад на Лохвицьку тюрму, але від цього плану довелося відмовитися. Допоміг випадок. Козакам Гонти вдалося захопити в полон в селі Гнідинці Прилуцького повіту начальника Лохвицького політбюро Міціта (латиша за національністю) та старшого слідчого цього ж політбюро Онищенка з дружиною. Після тривалих переговорів з головою Лохвицького повітвиконкому С.Луценком їх обміняли на 34 "контрреволюціонерів" [2].

Окремі скупі факти боротьби В.Греся з радянською владою збереглися у фондах Державного архіву Полтавської області. Ось деякі з них.

11 вересня 1920 року загін Гонти в містечку Городище роззброїв охорону парового млина і забрав звідти для власних потреб 200 пудів борошна. В ніч проти 4 жовтня повстанці Гонти здійснили напад на село Свиридівку, де роззброїли волосну міліцію. 6 і 7 жовтня вони вели бій з лохвицькою караульною ротою, під час якого втратили трьох чоловік убитими, одного пораненого і шестеро потрапило в полон.

Про втрати червоноармійців в офіційних повідомленнях нічого не говорилося. 13 жовтня повстанці Гонти здійснили напад на червоноармійців 228-го батальйону ВОХР, які насильно забирали хліб у селян Мокіївської волості.

14 жовтня вони роззброїли міліцію в селі Гільцях [3].
19 жовтня на терени Чорнухинської волості з Прилуцького повіту прорвався кавалерійський загін "Марусі" чисельністю близько 200 шабель. На прапорі загону було написано "За вільну Україну!" На короткий час до нього приєднався і загін Гонти, але про їх спільні дії нічого не відомо. Через декілька днів загін "Марусі" так само несподівано як і заявився, відійшов на Чернігівщину.

20 жовтня повстанці Гонти на хуторі Худоліїв, що за 5 кілометрів південніше Лохвиці, напали на караульну роту Лохвицької залоги і захопили 12 коней, в тому числі двох командирських, та полонили двох червоноармійців. Того ж дня вночі вони розгромили виконком Ярошівської сільської ради, знищили його документи та забрали з собою телефонні апарати.

22 жовтня протягом двох годин повстанці знову вели бій з караульною ротою лохвицької залоги. В документах радянського командування зазначалося, що бій закінчився для червоних невдало, хоча про втрати нічого не повідомлялося. Проте вночі на допомогу караульній роті підійшов 228-ий батальйон ВОХР і спільними силами на світанку 23 жовтня вони несподівано напали на табір повстанців у Козаченковому лісі.

Проте, спроба червоних оточити і знищити загін Гонти успіху не мала, хоча їм і дісталися деякі трофеї: 10 коней, з них 8 – із саморобними сідлами, 11 гвинтівок, парокінна підвода, 5 лантухів вівса, казан для приготування їжі і п'ять котелків. Чотирьох повстанців червоні захопили в полон, але решта вислизнула з оточення і зникла в лісових хащах, заглиблюватися в які червоноармійці не наважувалися.

Оговтавшись від поразки і перегрупувавши сили, 2-го листопада 1920 року о 5-ій годині ранку загін Гонти вчинив напад на чорнухинську залогу, яка складалася із другого батальйону 64-го полку ВНУС і волосної міліції. Сили повсталих за одними даними становили 150 чоловік, за іншими – близько 500 при трьох кулеметах.

Бій тривав майже три години, але повстанці в ньому успіху не домоглися, оскільки раптовість нападу була втрачена, і відійшли в напрямку села Піски, втративши при цьому чотирьох вбитих і одного пораненого, який потрапив у полон. Втрати червоних становили 5 вбитих і 7 полонених, з яких шестеро того ж дня були розстріляні. Для посилення чорнухинської залоги від можливого повторного нападу повстанців з Лохвиці направили загін міліції під командою помічника начальника повітової міліції Мокія [4].

В самій Лохвиці для боротьби з повстанцями спішно почали формувати зведено-тачанковий загін у складі 92 чоловік, до якого включили частину повітової номенклатури, 28 комуністів і частину найбільш надійних комнезамівців.

Це була улюблена тактика більшовиків: щоб утвердитися при владі вони намагалися розколоти українське суспільство за майновою ознакою, нацькувати бідноту на більш заможних селян і руками самих українців знищити національно-патріотичний рух опору. Створений загін мав 29 коней, 23 примітивних тачанок, по суті звичайних селянських возів, 24 гвинтівки, але не мав ні шабель, ні сідел. Щоб посилити його боєздатність, загону тимчасово передали Лохвицьку кінну міліцію [5].

Після невдалої спроби захопити Чорнухи загін Гонти 8 листопада вчинив напад на Шрамківський цукровий завод, де повстанці забрали для власних потреб 32 пуди цукру, 25 пудів солі, 35 фунтів нафти і керосину, 2 брезенти, троє коней і друкарську машинку. Під час нападу погрому виробничих приміщень не було допущено і завод продовжував працювати. Тоді ж 15 козаків Гонти вчинили напад на Білоцерківку, під час якого поранили голову місцевого комнезаму, командира сформованого з комнезамівців загону самооборони і забрали коня у голови волосного виконкому [6].

Протягом листопада 1920 року загін Гонти діяв на межі Лохвицького і Лубенського повітів, руйнуючи створений з великими потугами радянський адміністративний апарат та комітети незаможних селян – опору радянської влади на селі. В ніч з 1-го на 2-е грудня частина загону отамана Гонти чисельністю до 70 чоловік вчинила напад на село Ждани, під час якого вбила міліціонера Гаврила Горбатенка, розгромила сільський виконком і знищила всі його документи [7].

Частковий успіх у боротьбі з більшовиками не зміг поліпшити низького морального стану більшості козаків загону, підірваного невдалою спробою захопити Чорнухи і наближенням зими. Постійні переслідування з боку регулярних частин Червоної армії і міліцейських загонів та невтішні повідомлення про поразку українсько-польських військ у війні з більшовицькою Росією підірвали віру повстанців у можливість перемоги над більшовиками та відновлення незалежної Української держави.

Серед повстанців почалися незгоди: одні хотіли продовжити боротьбу і за несприятливих зимових умов, інші – розійтися по домівках на зимовий період при умові, що уникнуть переслідування з боку радянської влади. Почалося дезертирство з загону.

11 листопада до представників радянської влади в Чорнухах з повинною прийшло троє повстанців, наступного дня – ще четверо. Більшовицьким функціонерам вони заявили, що їм надоїло бродити по лісах і вони бажають здатися. 14 листопада до Чорнухинського волосного виконкому було підкинуто листа, в якому повстанці із загону отамана Гонти заявляли про свою готовність скласти зброю, якщо їм буде гарантоване життя і особиста свобода.

Проте місцева радянська влада не наважувалася самочинно дати такі запевнення.
Голова Лохвицького повітвиконкому С.Нелепа в листі до голови Чорнухинського волосного виконкому Сагури повідомив, що для проведення урядової амністії всім учасникам антирадянського повстання до Лохвиці прибуває голова Всеукраїнського ЦВК Г.І.Петровський і просив оголосити "братам Гресь, що їм особисто, як і всім іншим співучасникам повстання, надається виняткова можливість повернутися до своїх сімей і мирної праці".

Разом з тим, він наказував повідомити повстанців що "такого випадку у майбутньому у них більше не буде і що вони своєю впертістю поставлять під загрозу не тільки своє життя, а життя і майно сім'ї і, навіть, родичів" [8].

12 грудня Сергій Гресь, скориставшись приїздом до Лохвиці Г.І.Петровського, особисто звернувся з проханням до голови Лохвицького повітвиконкому порушити перед ним клопотання про амністію всіх повстанців – козаків його куреня. Від імені Чорнухинської соціалістичної організації С.Гресь писав, що його загін "переконавшись у даремному пролитті братньої крові і приймаючи на увагу нові завдання радянської влади на Україні, що торкаються до національної української Червоної армії, українського господарського і продовольчого комісаріатів, складає зброю і бажає в своїй подальшій роботі іти поруч з владою Рад і віддати всі свої сили на добробут рідного краю і бідного народу" [9].

Того ж дня Г.І.Петровський від імені ЦВК Рад УСРР оголосив на Лохвицькому повітовому з'їзді комнезамів "усіх цих бандитів помилуваними".
21 грудня, коли загін Гонти вже готувався скласти зброю, на нього, не розібравшись, поблизу села Поставники несподівано напав кінний підрозділ 65-го полку Червоної армії і розігнав повстанців. Тому здавалися вони групами по 3-5 чоловік і "явка з повинною" затягнулася до кінця грудня 1920 року [10].

До 25 грудня до органів радянської влади добровільно з'явилося 75 козаків загону Гонти і 20 дезертирів, в тому числі Володимир і Сергій Гресі, Володимир Задорожний, Володимир Юрченко та ін. Більшість повстанців склади зброю тому, що їх батьки або близькі родичі були заарештовані як заручники і їм загрожувала смертна кара.

Органам міліції повстанці здали 42 гвинтівки і 240 набоїв до них, 6 револьверів, 2 шаблі, 2 гранати, 7 телефонних апаратів, 11 коней, 10 сідел і 8 тачанок. Із цього списку видно, настільки недостатнім було озброєння загону Гонти.

Здача повстанців за амністією відбувалася і в наступні місяці. Так, у березні 1922 року (так в документі, але на думку автора, це було роком раніше) в Лохвицькому повіті було амністовано 126 повстанців, які здали 60 коней, 3 важких і 7 легких кулеметів, 100 гвинтівок і пістолетів та інше спорядження. Кожному амністованому Г.І.Петровський вручив довідку, підписану Леніним, яка гарантувала право на проживання на території СРСР і захист від переслідувань за участь у протибільшовицьких повстаннях [10-а].

Незважаючи на оголошену амністію, багато повстанців із загону Гонти за рішенням Полтавської Чека та Лохвицького політбюро відразу ж були заарештовані за підозрою в "неблагонадійності до радянської системи" та в тому, що вони начебто "так чи інакше замішані або помічені в антирадянському рухові" [11].

Арешт братів Гресів відбувся на вимогу чорнухинських більшовиків. З цього приводу бюро комуністичного осередку прийняло спеціальне рішення, яке згодом буде затверджене партійними зборами.

І хоча протокол зборів хибує безумовною упередженістю, чорнухинські комуністи не могли заперечити порядності і чесності братів Гресів, їх великого авторитету серед місцевого селянства. В рішенні зборів, протокол яких зберігся у фондах колишнього Полтавського обласного партійного архіву, говорилося (стилістика документу збережена): "Гресь Сергій користується деякою популярністю у маси і навіть авторитетом. Через свою обивательську чесність, яку неможливо окремити навіть від звичайної безчесності, очевидної для всякого навіть смертного, який звик лише логічно міркувати.

Виходячи з останнього, тобто, авторитету і популярності Греся Сергія у мас і намагаючись завоювати маси і залучити їх на бік радянської влади і комуністичної партії, для бюро здається більш доцільним і більш раціональним позбавити його аудиторії, позбавити того кругу, де він може черпати (набирати) свої сили і де його романтичні схильності можуть розвиватися і знаходити грунт для росту.

Це – безкрилий орел, який має претензії на високий політ, що може розвиватися лише при наявності співчуття з того боку, хоч би і незначного, дешевого кола своїх однодумців, які мимоволі можуть живити в нього надію на можливість вирости крилам у безкрилих орлів. Позбавити його цієї надії, позбавити його відповідних спільників для діла і він – жалюгідний, нічого невартий покидьок нашої гнилої інтелігенції, нашого безгрунтовного учительства".

Таку ж безграмотну, але повну злоби і мстивості характеристику дали чорнухинські комуністи і братові Сергія – Володимиру (отаману Гонті): "Гресь Володимир – тупий, впертий інтелігент дещо військового типу, який відомий своєю витримкою і здатністю не розгубліватися, що створило йому певну популярність в колах антирадянських і просто бандитських.

Популярністю у мас він майже зовсім не користується і небезпечний для радянської влада постільки, поскільки він упертий і при своєму обмеженому мисленні, обмеженому світогляді, залишаючись прибічником старих устоїв інтелігента-недолітка, не здатний зрозуміти пролетарської психології і пролетарських інтересів, згруповуючи навколо себе сільську інтелігенцію" [12].

Арешт братів Гресів був безпідставним, навіть з точки зору радянського права, тому що вони цілком свідомо склали зброю і визнали радянську владу, наївно сподіваючись, що Україна, нехай навіть радянська, може бути незалежною державою в умовах більшовицької диктатури. Це незабаром зрозуміли і представники повітової влади, які давали гарантії збереження братам Гресям особистої свободи і громадянських прав, і їх було звільнено з-під арешту.

Сергій на чергових виборах відразу ж виставив свою кандидатуру до Чорнухинської волосної ради. Проте місцеві комуністи (їх у волості було всього 12 і це були здебільшого прийшлі люди) вирішили не допустити його до участі у виборах, мотивуючи тим, що Сергій Гресь позбавлений права голосу, як "класово ворожий для радянської влади елемент".

Щоб досягти своєї мети, Сергій звернувся до односельців і загальні збори допущених до участі у виборах мешканців Чорнух одноголосно дали згоду на його участь у виборчому процесі. Виборча комісія змушена була погодитися з рішенням зборів і Сергій Гресь був обраний депутатом Чорнухинської волосної ради. 20 січня 1921 року комуністичний осередок більшістю голосів (І0 - "за", 2 - "проти") дав згоду на його делегування у місцевій раді, але водночас виключив з неї Костя Даниленка, Кирила Барсука і Павла Денисенка, які були обрані до ради всупереч волі комуністів. Такою була радянська "демократія", при якій жменька комуністів, узурпувавши владу, диктувала свою волю тисячам українських селян-виборців [13].

Все ж значна частина повстанців (в документах називають 50-60 чоловік) зі зброєю в руках продовжувала переховувалися по лісах Білоцерківської, Мокіївської і Чорнухинської волостей, готуючись до весняного виступу. Реальної загрози для більшовицького режиму вони вже не становили, але дошкуляли йому постійними нападами на представників місцевої адміністрації і радянські установи по селах Лохвицького повіту. На почату березня 1921 року в Мокіївській волості вони обеззброїли 15 червоноармійців 65-го полку, які їздили по селах, вибиваючи з селян продрозкладку.

Серед тих, хто боячись помсти від більшовиків, не скористався амністією, були уроженці Юсківців брати Тихін і Павло Михайленки. Серед повстанців вони перебували до березня 1921 року, а потім переховувалися в Загребеллі в сім'ї активного комсомольця Івана Христича і перетворилися на звичайних кримінальних злочинців. Маючи зброю, вони разом з І.Христичем грабували людей, в тому числі і біженців, які рятуючись від голоду, тікали з Росії в Україну [14]. Заарештували їх у 1922 році.

І хоч радянська влада декілька разів оголошувала амністію повстанцям збройна боротьба продовжувалася і в умовах непу. Тому більшовицький режим, як і раніше, вдавався до випробуваного засобу – терору. У квітні 1922 року голова Лохвицького повітвиконкому С.Нелепа наказував голові Чорнухинського волвиконкому Сагурі: "На виконання директиви колишнього голови ВЧК Ф.Дзержинського про зміцнення радянської влади в Україні наказую: заарештувати 5-10 заручників по Вашій волості.

Тримати заручників при волосній міліції до прибуття спецтрибуналу ВЧК". Спецтрибунал засудив ні в чому не повинних дев'ятьох селян до розстрілу. Вирок було виконано публічно на горі поблизу чорнухинської школи [14-а]. Серед жителів Чорнух збереглися спогади про те, що одна із жертв більшовицького терору – молода дівчина, ідучи на смерть, попросила у чекістів одягнути весільне вбрання. На страту йшла як під вінець.

В Документах Державного архіву Полтавської області збереглися відомості про три повстанські загони, які в тій чи іншій мірі були зв’язані з отаманом Гонтою. Першим з них командував "Галайда" (справжнє ім'я його невідоме). Вкінці 1920 – на початку 1921 року в його загоні налічувалось 15-20 чоловік. Діяли вони у Вороньківській і Чорнухинській волостях. Об’єктом нападів повстанців, як і раніше, були міліцейські пости, червоноармійські частини і підрозділи Української трудової армії, які займалися "викачкою хліба" у селян Лохвицького повіту.

Так, 9 лютого 1921 року повстанці "Галайди" вбили трьох червоноармійців 8-ої кавалерійської дивізії, але в кінці цього місяця залишили Лохвицький повіт і перебазувалися до Лубенського [15].

Тут загін збільшився у декілька разів. "Галайда", очевидно, був визнаним авторитетом у цьому регіоні, про що свідчить виданий ним мандат одному з ватажків повстанців Олексію Сизенку, відомого під псевдонімами "Чумак" і "Майор":
"Пред'явник цього п.Майор призначається мною організатором народного повстання 1-го району Лубенської групи, в який входять села Піски, Поставмуки, Слобідка і Городище Лохвицького повіту і Лушники Лубенського повіту. П.Майор несе відповідальність за вище зазначені села в тім випадку, коли його повстанцями будуть робитися незаконні обшуки, арешти та конфіскації.

П.Майору надається в своєму районі (право – В.Р.) заарештовувати і навіть розстрілювати тих повстанців, які будуть проводити праці (так у тексті – В.Р.) без його дозволу і які явно носили бандитський характер.

Командуючий Лубенською групою повстанського війська на Полтавщині сотник Галайда" [16].
Як видно з документу, повстанці зовсім не були бандитами, як їх намагалися показати комуністи, і суворо дотримувалися порядку і дисципліни в районах своєї дислокації та твердо стояли на сторожі інтересів українського селянства.

На початку 1921 року в загоні "Чумака-Майора" було більше 50 бійців, в основному сільських юнаків призивного віку та дезертирів з Червоної армії. Вступаючи до загону, кожний повстанець за давньою запорізькою традицією брав собі інше прізвище (псевдонім), яке червоні називали лісовим. Склад загону був інтернаціональним, але всі його повстанці боролися за державну незалежність України. Серед козаків загону були місцеві юнаки: Тихін ("Швачка"), Іван ("Плугатар"), Тимофій ("Сагайдачний"), уроженець Гадяцького повіту "Підкова", росіяни Олексій і Данило, білорус Архип Щербаков та ін.

Протягом зими 1921 року частина повстанців або загинула або розійшлася по домівках і в загоні залишилося не більше 20 чоловік. За несприятливих зимових умов в середині лютого повстанці були оточені каральним загоном червоних і зазнали поразки. 15 лютого поблизу села Біївці в очеретах Удаю було спіймано отамана "Чумака-Майора". При ньому були гвинтівка, наган, наведений вище мандат і бланки радянських посвідчень з печатками. На всі запитання (де знаходиться штаб повстанців? скільки повстанців? хто їх підтримує? та ін.) він відмовився відповідати і був розстріляний чекістами на острах іншим в селі Поставмуки при загальному сході селян [17].

Дрібні групи повстанців діяли у Вороньківській, Лохвицькій і Свиридівській волостях. Одну з них очолював старший міліціонер Чорнухинської волості Олексій Семененко ("Чорний негр"), іншу – "Альошка-Грозний" або "Альошка-Кацап" – колишній російський штабс-капітан Старожилов, уроженець Воронезької губернії.

У лютому 1921 року частина його загону здалася представникам радянської влади, серед них – Архип Щербак ("Ярмак"), Тимофій Шишка ("Сагайдачний"), Степан Безгубенко ("Моряк") та ін. Решта повстанців продовжувала боротьбу аж до загибелі свого отамана у серпні 1922 року.
В 1921 році в Чорнухах склалася підпільна національно-патріотична організація, провідником якої був Павло Борсук, а членами – Федір Борсук, Іван та Павло Приходьки, Андрій Ващенко, Олександр Кравченко та ін. В 1922 році організація була викрита чекістами і майже всі її учасники були розстріляні. Павлові Борсуку вдалося уникнути арешту і він відновив протибільшовицьке підпілля.

Його учасники допомогли повстанцям розгромити у травні 1922 року міліцію в Чорнухах, а в жовтні цього ж року зловили агента Чека Червякова і виконали над ним присуд смерті. У 1924 році підпільники допомогли пораненому отаману Іванові Єні перебратися на лікування до Проскурова до лікаря Ілька Митрофановича Надєждіна.

Лікар-патріот надав медичну допомогу також іншим повстанцям з Полтавщини – Василеві Тарану та Павлові Яготинцю.

Загін отамана Івана Єни, жителя села Лука, склався в 1920 році і, користуючись підтримкою місцевого селянства, діяв аж до 1924 року. Ім'я Єни згадується у зверненні 15 представників органів влади та громадськості Лохвицького повіту до керівників повстанських груп, написаному в першій половині 1924 року.

Вони закликали повстанців припинити збройну боротьбу проти більшовицького режиму і здатися на почесних умовах органам радянської влади: "Чесним пролетарським словом ми кажемо Вам: ідіть до нас! Ми приймемо всі засоби аби Вас амністіровали, ми цього будем домагаться перед В.Ц.В.К. і безумовно цього доб'ємося! Не забувайте, що Радвлада не тільки способна бить, але і жалувать, і останнього вона особливо тепер додержується... Ваші козаки в останній боротьбі відважно полягли за свою справу... Виставляйте свої умови і ми на все згодні..." [18].
Трагічно склалася доля отамана Гонти.

Після амністії він працював учителем у селі Ковалях, а з 1927 року – в Радивонівці Остап'євського району. Перебуваючи в гущі народу, Володимир Гресь переймався його бідами і стражданнями, бачив усю згубність більшовицьких експериментів над українським селянством в період так званої суцільної колективізації. Як міг намагався послужити людям: в умовах жорстокої комуністичної диктатури доносив дітям ідеали добра, справедливості і любові до рідного краю.

В січні 1929 року В.Греся, як патріота України, було заарештовано за звинуваченням у "контрреволюційній агітації" і за постановою колегії ОГПУ ув'язнено в концтабір терміном на десять років.

Після звільнення В.Гресь, щоб загубитися на безмежних просторах СРСР і уникнути таким чином подальших переслідувань з боку репресивних органів радянської влади, в Україну не повернувся і перебрався до міста Кропоткіна на Кубані, де ще зберігалися осередки українського життя. В 1942 році, коли Україна і Кубань опинилися під німецькою окупацією, В.Гресь повернувся до Чорнух, але на співпрацю з окупантами не пішов.

Він працював у системі споживчої кооперації, займався благодійною діяльністю, брав участь у церковному житті.

Під час відступу німців у 1943 році В.Гресь змушений був знову залишити рідні краї і переховуватися. Зрештою він повернувся на Північний Кавказ, де працював учителем і на культосвітній роботі. Все своє життя В.Гресь прожив одинаком, сім'єю так і не обзавівся. Помер він у 1959 році (за іншими даними – у 1963 році). Похований десь на Ставропіллі.

Категория: Полтавщина | Просмотров: 1374 | Добавил: Administrator | Принтер: | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 1
1 Панченко адвокат  
Дуже гарна стаття!
Гратулюю!
До речі, про славних повстанців братів Гресів йдеться також і в моїй книжці "Мала енциклопедія Лохвиччини".
Колись Чорнухинська волость входила до складу Лохвицького повіту

Ім`я *:
Email *:
Усі смайли
Код *:

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Останні коментарі на сайті

Такого мачоса-срачоса удалили видео с СТБ cry

Интересно, а портреты он рисует ? Очень красивая картина. smile


Дуже страшна трагедія.. Рідним та близьким сили та терпіння. sad

продається недобудований будинок в м.Лохвиця т.066-427-48-64

Все ж таки, "завалив".... Притому що, майдан уже угомонився.... Напевно мало емоцій, - нехай для вас це буде боротьба... Бережіть себе Олександре...........................

Нерівний час.... Не здивуюся якщо ця людина "завалить" пам'ятник вождя пролетаріатів у м. Лохвиця. І все це за ради того - щоб зробити красиві світлини на фоні так званих його перемог. А потім впише своє красиве (на його думку) П.І.П. в сучасну історичну хроніку визвольного руху України. "Хвала" тобі шановний "борець" Українського народу ......


Кругом одни проблемы ....

Останні новини на сайті

[15.12.2018][Світ]
Плачуть і пітніють вікна - пошук причин і їх усунення (відео) (0)
[04.12.2018][м.Лохвиця]
18-річний житель Рудки розтрощив заїзд до «ШипШини» (0)
[04.12.2018][м.Лохвиця]
«Євробуд» започаткував новий турнір (0)
[04.12.2018][Лохвицький р-н.]
«Митців – багато, але ні на кого не рівняюсь!» (0)
[04.12.2018][Лохвицький р-н.]
Біля Лучки будують бетонну греблю зі шлюзом (0)
[04.12.2018][Лохвицький р-н.]
Ремонт під’їзних доріг до сіл громади (0)
[04.12.2018][м.Лохвиця]
У Лохвицькій міськраді – перша в районі автоматична котельня на пелетах (0)
[13.11.2018][Лохвицький р-н.]
Лохвицький район: рятувальники ліквідували пожежу в приватному житловому будинку (0)
[13.11.2018][м.Лохвиця]
Освітяни з Горішніх Плавнів переймали досвід педагогів Лохвицької гімназії №1 (0)
[13.11.2018][м.Лохвиця]
09.11.2018 у Лохвиці відзначили 110-річчя М.С.ДМИТРЕНКА (0)
[07.11.2018][Полтавщина]
На Полтавщині замовили будівництво 15 амбулаторій за 123 мільйони гривень, у тім числі й у Вирішальному (0)
[07.11.2018][м.Лохвиця]
На поточному ремонті доріг і тротуарів (0)
[02.11.2018][Лохвицький р-н.]
ЖИТЕЛi ЛУКИ ТА ЮСКiВЦІВ ПЕРЕКРИЛИ ДОРОГУ, ВИМАГАЮЧИ ЇЇ НЕГАЙНОГО РЕМОНТУ (0)
[02.11.2018][Лохвицький р-н.]
Яшники наповнилися піснями та феєрверками (0)
[02.11.2018][м.Лохвиця]
«Чотири колеса возять тіло, а два – душу…» (0)
[02.11.2018][Лохвицький р-н.]
Будні і свята васильківської «Веселки» (0)
[02.11.2018][м.Лохвиця]
Семінар шкільних бібліотекарів (0)
[01.11.2018][м.Лохвиця]
В м. Лохвиця встановлюють стелу Героям АТО (ФОТО) (0)
[31.10.2018][Лохвицький р-н.]
Тіла були просто складені в купу... (0)
[31.10.2018][Лохвицький р-н.]
Сенчі чоловік погрожував гранатою (0)

Дошка безкоштовних оголошень

[18.07.2018][Дома, гаражи]
Продам гараж (0)
[26.06.2018][Продам]
Продається земельна ділянка (0)
[21.04.2018][Дома, гаражи]
Продам двір (0)
[18.01.2018][Продам]
Реализуем цыплят, утят также индюшат от производителя. (0)
[18.12.2017][Продам]
Продам дрова Дуб (0)
[26.10.2017][Услуги]
Кредити на малі та великі мрії від СМАРТ-ФІНАНС (0)
[05.11.2014][Работа]
Домашнее поражение «Зенита» от «Байера» (0)
[18.10.2014][Работа]
New Female Health Center in Detroit. (0)
[17.10.2014][Работа]
Defying Expectations in Miamш. (0)
[06.10.2014][Услуги]
Пасажирські перевезення (0)
Форма входу
Логін:
Пароль:
Календар новин
«  Березень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Пошук
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
м.Лохвиця © 2019